Від чого залежить кількість висотних поясів у горах і різноманітність їхньої флори

Висотна поясність – це закономірна зміна природних умов і ландшафтів у міру підйому від підніжжя до вершин гір. Мандрівник, що піднімається на високу гору, може за один день побачити зміну кліматичних зон, аналогічну подорожі від екватора до полюсів протяжністю в тисячі кілометрів. Однак далеко не кожна гірська система може похвалитися повним спектром природних зон. Кількість і склад цих «поверхів» визначаються суворими географічними законами.

Головними чинниками, що формують структуру висотної поясності, є географічне положення гірської системи (її широта) та її абсолютна висота. Саме поєднання цих двох параметрів диктує, наскільки різноманітною буде природа на схилах.

Географічна широта – ключовий фактор

Географічна широта місця, де розташовані гори, відіграє вирішальну роль у формуванні кількості поясів. Це пов’язано з теплом, яке отримує поверхня землі біля підніжжя. Що ближче гори до екватора, то тепліший клімат біля їхньої основи і то більше «поверхів» поміщається до вершини.

З віддаленням від екватора до полюсів кількість висотних поясів неминуче скорочується. Це відбувається через те, що нижні теплі зони (наприклад, вологі екваторіальні ліси) зникають, а снігова лінія опускається все нижче.

• Екваторіальні широти. Тут спостерігається найповніший спектр висотних поясів. Біля підніжжя ростуть вологі ліси, які змінюються саванами, потім широколистяними лісами, альпійськими луками і, нарешті, вічними снігами.
• Помірні широти. У таких горах нижній пояс відповідає природі навколишньої рівнини (наприклад, тайга або степ), а кількість поясів до вершини значно менша, ніж у тропіках.
• Полярні широти. У високих широтах висотна поясність виражена найслабше. Часто льодовики і вічні сніги починаються практично від самого підніжжя або трохи вище рівня моря, не залишаючи місця для лісових або лугових поясів.

Таким чином, найрозвиненіша і найбагатша структура висотної поясності характерна для високих гірських систем, розташованих у низьких (тропічних і екваторіальних) широтах.

Вплив абсолютної висоти гір

Другою за важливістю умовою є власне висота гірської системи. Навіть перебуваючи на екваторі, низькі гори не зможуть продемонструвати повний спектр природних зон просто тому, що їхні вершини закінчуються раніше, ніж зміняться кліматичні умови.

Існує пряма залежність: що вищі гори, то більше висотних поясів вони можуть вмістити за інших рівних умов.

• Низькі гори. Часто мають лише один або два пояси. Природа на вершині може незначно відрізнятися від природи біля підніжжя.
• Середні гори. Тут поясність виражена чіткіше, але часто відсутній верхній нівальний пояс (зона вічних снігів і льодовиків). Прикладом можуть слугувати Українські Карпати, де найвищою точкою є Говерла (2061 м). Через недостатню висоту тут немає льодовиків, і зміна зон закінчується субальпійськими та альпійськими луками (полонинами).
• Високі гори. Такі системи, як Гімалаї або Анди, мають достатню висоту, щоб вмістити всі можливі для даної широти зони, аж до крижаних пустель на піках.

Отже, для формування повного набору висотних поясів гора повинна бути не тільки розташована в теплому кліматі, а й мати достатню висоту, щоб «пробити» всі кліматичні шари атмосфери.

Роль клімату і рельєфу

Крім висоти і широти, на структуру поясів істотно впливають кліматичні особливості регіону, зокрема близькість океанів і режим вологості (секторність). Гори, розташовані на узбережжях, отримують більше опадів, що сприяє розвитку лісових поясів. Водночас у внутрішніх, посушливих частинах материків лісовий пояс може повністю випадати, і пустелі підніжжя можуть одразу переходити в гірські степи або скелі.

Також важливо враховувати експозицію схилів – їхню орієнтацію щодо сторін світу. У Північній півкулі південні схили гір отримують більше сонячного тепла і світла, ніж північні. Це призводить до того, що межі висотних поясів на південних схилах зазвичай розташовуються вище. Наприклад, у Кримських горах південні схили, звернені до моря, мають специфічну рослинність середземноморського типу, якої немає на більш прохолодних північних схилах.